14 липня, в неділю, відбулась остання зустріч групи підтримки для батьків, які втратили дитину, що працювала за програмою “Вісім кроків”. Ця програма, розроблена в Норвегії, допомагає людям впоратися з горем та емоціями, які супроводжують втрату дитини.
Зустрічі групи проводились у Бердичеві на базі Сімейної порадні. Фахівці, Чайківська Ольга та Кулик Валентина, з щирістю та професіоналізмом супроводжували учасників на цьому складному шляху.
З цієї нагоди ми хотіли б поділитися свідченнями учасників програми нехай вони будуть заохочення для тих, хто шукає підтримки.
Ось деякі з них:
“БІЛЬ,СМУТОК,ЖАЛЬ,ВТРАТА СИНА….9років….
І ось з,явилась хмарка надії 8 кроків….
Запросили в групу,,Чиста сльоза,,
Перші три зустрічі знехтувала запрошенням.Не мала довіри до людей говорити як же мені болить…Жадібна була відкрити болючі місця, де кожна клітиночка моя кричала ,,,болить,,,.рани болі переплелись з іншими .Все заплуталось. На групі почула біль ,бачила сльози мам,батька. І з кожним разом ми починали жити,ми бачили,що з нами відбувається,ми спостерігали за собою,бачачи інших.Плакали і раділи разом,з кожним.Ми дійшли до завершення 8кроків і отримали полегшення,очищення.Це дорога до бачення правди,істини зі сльозами,але чистою сльозою!Богу подяка за все!”
Олена
“.. Дякую всім тим, з ким звело мене таке горе, як і в мене, з померлою дитиною. Ми не замкнулися в своїх душах, у нас однакове горе, в кого давнє, в кого свіже. Нас об’єднало це в одну сплочену родину. Відкривайте свої серця і вам стане на душі легше. Дякую психологу п. Ользі і п. Валентині. Вони багато чого нас навчили як перенести таке горе.
З Богом. Нехай Господь нас всіх оберігає!”
Анатолій
“…Легший тягар став. Легше.ось зараз пишу і розумію для себе пояснення слово ,,легше,, Дякую Тобі,Боже ,за слово ЛЕГШЕ. БОЖЕ СЛОВО ЖИВЕ І ДІЯЛЬНЕ,а значить я отримала очищення тягара важкості.!!!
Олена
“.. Разом з вами я стала сильніша, більш мужня. Всі ці місяці ви були для мене підтримкою. З великим бажанням ходила на наші зустрічі, бо розуміла – я не одна в своєму горі, є люди, які мене розуміють, підтримують і розділяють мій важкий тягар . Нарешті, за довгих, важких 20 років, я змогла відкритися, розповісти, який хрест я несу, і не хвилюватися, що мене не зрозуміють. Не хвилюватися, що у відповідь на мою розповідь, я почую не те, що хотілося б почути у такі хвилини. Дякую Господу за змогу зустрітися з такими чудовими людьми. Ми не перестали горювати, але ми стали сильнішими. Дякую.”
Ірина
Залишити відповідь